ІЗ ПЕРШОЇ ЗБІРКИ "РОЛІ"

 Добірка із першої збірки

Івась (наявні діалектизми)

Прийшов Івась по обіді В середу зі школи. Нічо зовсім не балака — Задуманий ходить. Питається його тато — Як у школі справи? А Івасьо так мовчить, Ну, як партизани. — Може, ти щось загубив, Не можеш знайти? Чи директору сказав Куда йому йти? — Та ні, каже Йванко, Не хвилюйся, тату. Я не бив вікна у школі, Я не винуватий. Я тобі про зовсім інше, Як би то сказати? Хочу чути на питання Відповіді, тату. Бузьки всіх дітей приносять Батькам у село, Але я родився в січні — Бузьків не було! Згадував капусту також, Й про неї скажи, Де капусту відшукати Посеред зими? — Правду кажеш, в цій порі Вже немає бузьків, Тебе в січні відшукали В купленій капусті. — Добре, тату, ти одержав У мене довіру, Але на всі сто відсотків Я тобі не віру! А тоді тобі повіру, Як даси зізнання На оте, що мене мучить Ще одне питання. Ви женилися у грудні, В січні я родився — Як так сталося, що я За місяць зробився?

***

Якби ти знала, що таке любов, То б не сміялась знов і знов, І, може, б лагіднішою стала… Якби ж ти тільки покохала! Тоді б, напевно, зрозуміла, Що в світі є велика сила, Що рухає планети, зорі, І прирікає жить в неволі… В неволі власних почуттів Я мучуся впродовж всіх днів, Я мучуся вже місяці… Скажи, кохана, ти мені: Чи граєш просто почуттями? Чи щось, можливо, є між нами? Я прошу: вибач за усе, Не покидай, не покидай мене…

Язва (наявні діалектизми)

Прийшла вкотре до Тараса

Сусідка Іванка: 

Часто йому набридає 

Із самого ранку. 

Вже сусіда підкидає - 

Нервує Тарас, - 

Вона ходит до Тараса 

На день кілька раз! 

Прийшла зранку раз до нього,

Сонечко вставало... 

А Тарас її як вздрів - 

Ним аж підкидало! 

Замість того, шоб поспати, 

А чи шось зробити... - 

Вона лазит межи люди, 

Не дає їм жити! 

Шось сі стало з м'ясорубком, 

Шось не так почула 

І, коротше, до полудня 

В них три рази була. 

Вже вчетверте шкандибає 

Просити поради, 

А Тарас сі так нервує! 

Просто нема ради! - 

А ти чув, шо мій Петро, 

Таяк язву має - 

То я прийшла за лікарством, 

Може, твоя знає? - 

Надоїли мені, Йванко, 

Всі твої маразми! 

Та вже гіршої, як ти, 

В селі нема язви!

Пролог

Щасливе серце, яке люблять,

Воно ж бо б’ється для когось! 

Його ніщо в світі не згубить! 

Коли взаємно любить хтось... 

Нещасне серце, що кохає, 

Коли взаємності нема, 

Коли воно щось відчуває... 

А в серці милої – зима... 

Щасливе серце, що кохає, 

Що б’ється з чиїмсь в унісон! 

Воно найбільше в житті має – 

Любов й кохання – то є сон... 

Багато-хто його побачить, 

А мало-хто його відчув... 

Адже любити – то це значить: 

Шукати, доки не знайшов... 

Не в тому сенсі, що красиву, 

Не в тому сенсі, що багату – 

Шукай собі таку Людину, 

Щоб раз знайшов. І не шукати!

Тарас Григорович Шевченко

Я ріс як всі, не будучи відомим, 

Плила серед селян мого життя ріка. 

Мене не вчили у великім домі — 

Я вчився грамоти в селянського дяка.

 Я ріс як всі, не будучи відомим, 

І батько в заповіті не лишив нічого, 

Старенька хата мала дах з соломи, 

Але я мав сказати своє слово. 

Ішли літа, Тарас слухав легенди: 

Ні ляхи, ні Москва ще нас не покосила. 

Росла звитяга й думонька крещендо 

І я повірив свято, що в народі сила.

Дививсь на волю крізь маленький виріз, 

І марив нею, закликав до бою, 

Та час минав. Минало все. Я виріс. 

Мене судили, бо не те говорю. 

Мене карали, відправляли з неньки, 

Та завше рятувала матері молитва. 

Я став великим, будучи маленьким, 

Мої слова розносились як світло. 

Ніхто не слав мені і привітання. 

Моя, моя Украйно, віднині не сама! 

І з того часу, як почалося заслання 

Моє знамення — це язичників сова. 

А ви до смерті й після були вдячні, 

Ви піднесли мене на тетрапод. 

І нашим ворогам тепер удвоє лячно — 

Я розказав народу те, що він — народ! 

За це мене рівняли до ікони, 

За це мене убрали в рушники.

І адресовані мені були поклони, 

Й благословення отчої руки. 

Писать не заборониш, а треба мене вбити! 

Писати буду  вірші, бо писати мушу! 

І якщо хочете для мене щось зробити, 

То помоліться Богу ви за мою душу. 

Я став великим, вийшовши із вас, 

Ходили з вами по одній землі! 

Ви піднесли мене в іконостас, 

А я клонився часом  язичницькій сові. 

Я став великим, вийшовши з малого. 

Любов до України веде мене і гріє. 

Я дивлюся на вас і радий-гордий з того, 

Що мій народ уже ніколи не змаліє.