Віршвау – дуже красиві слова різних, але дуже майстерних авторів, ілюстровані штучним інтелектом або #шівірші
*** Ганна Осадко
Суха трава втомилася рости,
і навіть ти втомився, навіть ти,
що ані титли, ані букви.
Буки
стоять у тиші. Листя намело
по кісточки. І зморене село
немов дитина, проситься на руки.
Дими тужаві, цвинтарі рябі,
і пам'ять – ніби кульчик на губі
в корови, що зітхає теплим тілом,
Бо де воно тепер, оте зело? –
ген-ген зелене диво загуло,
і стерпле серце –
від мовчання
біле.
Зображення ШІ ideogram.ai
Марія Матіос
* * *
…бо день якийсь такий,
Що всім би все прощала,
І за здоров'я всіх
Палила би сто свіч.
За тих, кого люблю,
І тих, що обминала…
Бо день якийсь такий…
Бо день такий — мов ніч.
Життя якесь таке,
Що ми вже всі торговці,
Життя якесь таке —
Лише порізи.
Шви.
Та я палю свічки
В малесенькій церковці
І думаю про тих,
Що є і відійшли.
О, ноша нелегка
Вгинає наші плечі,
Кладе печать жалю
На лиця і на дні.
І я палю свічки
В церковці на Горечі,
І думаю, що хтось
Запалить по мені.
Однак, які легкі
Моїх набутків клунки!
Та все мені проща
Христа прозорий лик.
І думає, мабуть,
Про це стара румунка,
Що тихо поправля
На образі рушник.
Зображення: ШІ ideogram.ai
*** Дмитро Лазуткін
Є висота, де голосу не чути,
є снігопад, що зупиняє час.
І хвилі, і небесні амплітуди
присутнього незримо серед нас.
Коли з балконів нависає крига,
коли дорога падає до ніг,
давай мовчати, як це робить книга,
і говорити як уміє сніг.
Хай білі, мов тюльпани паперові,
дерева проростуть в зимову ніч...
Тут все завжди трималось на любові.
І в цьому річ.
Тут все завжди трималося на вітрі,
на вицвілих в кишені папірцях,
тут все завжди трималося на вірі,
того, хто переміряв кожен цвях.
І ця смішнюча дівчинка тривожна,
і ця надія, ця бентега – скрізь –
і Матір Божа на іконі схожа
на Брітні Спірс.
І хвилі, і небесні амплітуди
присутнього незримо серед нас.
Є висота, де голосу не чути,
є снігопад, що зупиняє час.
Зображення: ШІ ideogram.ai
*** Дмитро Лазуткін
пора тривка мов імена загиблих
і вздовж кордону - тягнеться трава…
я вигадав тебе на перший видих
на другий – я відчув твої слова
ніхто не знав – де згуба а де зрада
прицілом поєднавшись мов хрестом
листок здригався
зависав
і падав
бездомний пес крутив своїм хвостом
і ця країна що м’яка як глина
і зорі що у темряву течуть...
на пагорбі примарилась дитина
вона прозора і її не вб’ють
все знаючи – розділиш дні і ночі
навпомацки ітимеш - крок у крок…
ти обіцяв я вірив
Авва Отче
лови мене на зламаний гачок
я – твоя риба
я – за течією
в осінньому тумані край доріг
вимолююся правдою твоєю
і витікаю цівкою з-під ніг
але такі страшні тепер світанки
така непевна між краплин хода
що ранами вимірюються ранки
що кров’ю напивається вода
і щось таке беззахисне між нами
звивається в осінню каламуть
і тіні сновигають блокпостами
закурюють і мовчки далі йдуть
Зображення: ШІ DALL·E mini #шівірші
.png)
НАВЗДОГІН Юрій Іздрик
крізь всі ці новини останні
крізь всі ці грьобані війни
крізь нашу змову мовчання
скажи – а тобі спокійно?
постій! ну куди? куди ти?
поглянь – ну та що ж ти робиш!
так гірко на це дивитись
ще гірше ніж на хворобу
ти думаєш з'їхати можна
в безпеку із небезпеки?
невже ти така як кожна –
порожня і недалека?
так легко кидаєш усіх ти
так легко зриваєшся в даль ти
аж траскають двері і вікна
твоїх незакритих гештальтів
лишаєш зневажених друзів
лишаєш убитих коханих
на злітно-посадочній смузі
під крилами аеропланів
гадаєш втечеш за обрій
і там віднайдеш розгадки?
і там тобі буде добре?
і все там почнеш спочатку?
ти й так увесь час утікаєш
від бога до іншого бога
втім добре – лети куди знаєш
захочеш – я тут в разі чого
Зображення: ШІ ideogram.ai #шівірші
WINTER SONG Юрій Іздрик
зима починається щойно на зламі зими
і манна небесна у щільних шарах атмосфери
являється снігом і перевдягаємось ми
на вимогу метеорологів і Режисера
партер у заметах гальорка застигла в льодах
з балконів звисають снопи крижаних сталактитів
на сцені актори полярний відтворюють жах
бо солодко так замерзати під світлом софітів
ми ловим в соляріях сонце як флуоресцент
ми гріємось від запальничок рятуємось бігом
плекаєм надію на янгольський дивертисмент
та манна небесна вже вкотре являється снігом
і так відморозками тупо чекаєм весни
щоночі щоранку щоднини... і тільки надвечір
згадаєм що нібито парами створені ми
на опір зимі і глобальній оцій холоднечі
як тіло від тіла душа відтає від душі
і серце від серця рушає без електрошоку
прогнози погоди ти сам собі перепиши
(лише не забудь не забудь про всевидяче Око)
а переписати напевно неважко усе:
придумай що хочеш і збудеться просто з паперу
бо в світі твоєму — ні реплік ні актів ні сцен —
нема сценариста а може нема й режисера
зима починається щойно на зламі зими
та вже ненадовго її викрутаси нестерпні
і ми відігріємось і перевдягнемось ми
і ми доживемо —
до червня
до липня
до серпня
Зображення: ШІ ideogram.ai #шівірші
TRUSTWORTHY Юрій Іздрик
довіра рождається з голосу
довіра рождається з погляду
а далі все котиться колесом
у футуризовані спогади..
мов миті майбутнього в пам'яті
одвіку були закарбовані
і ти тепер просто їх вгадуєш
так ніби знаходиш заховане..
довіра вже видима в жестах
довіра живе в інтонаціях
у фразах швидких перехресних
у паузах багатозначних..
довіра береться з нічого –
із виплеску окситоцину
і віриш у когось як в бога
і віриш комусь як дитина..
буває – фінал цього болісний
буває – щоправда не часто –
довіра рождається з голосу
а перерождається в щастя
Зображення: ШІ ideogram.ai #шівірші
АВРАЛ Юрій Іздрик
ми спускали свій лайнер на воду
під шампанське і крики бравурні
тільки виявилося згодом
корабель наш – титанік для дурнів
не забракло титанів духу
не забракло атлетів тіла
але більшість складали ду́рні
незугарні скупі й невмілі
хай і є вони біоресурсом
та історія – в їхніх лапах
більшість завше збиває з курсу
аргонавтів стрімких крилатих
більшість завше гуляє стадом
більшість завше торгує трешом
більшість любить гучні паради
і обожнює тих хто бреше
більшість завше клює наживку
з двох облуд вибирає гіршу
і завжди ту ж саму помилку
непомильно вчиняє більшість
ще попереду дні безжурні
та не даймо себе обманути
пливемо кораблем для ду́рнів
тож готуймося затонути
Зображення: ШІ ideogram.ai #шівірші
Цвіт цвіте Костянтин Мордатенко
цвіт цвіте, відцвітає, цвіт сúплеться
поцілунками, пéщенням, бо
цвіт відцвів – помирає на вулицях,
як розтоптана перша любов;
цвіт цнотлúвий, вітцéвий, зацáринський,
цвіт – царúцин, цвіт з вуст обліта,
цвіт стоїть на вустах буцегáрнею,
цвіт зривається без вороття́,
облітає цвіт – персть вицілóвує,
відзіґóрний, біля́стий, мов сніг;
і на сонці виблúскує золотом,
цвітом котяться сльози сумні;
розперéзаний вúцвіт, нестрúманий,
цвіт тече, мов по свíчечці віск,
як шляхетне мистецтво не дихати,
щоб губами торкатися вій;
цвíте, вúцвіте, вúпесть і вúцілуй
перса, щоб парувáла земля;
поклоня́юсь тендíтності, вúцвіте,
я пелю́сточка ніжна твоя…
Зображення: ШІ ideogram.ai #шівірші
Євген Манженко
Хто ви, ріскові люди без шапок,
Мужі необачні з носами мокрими?
Хто ви, дівчата в колготках на лапках,
Сині, з очима сумними й вологими?
Мінус шістнадцять чи мінус сімнадять
По відчуттях - мінус тридцять, не менше
Дивлюсь оце й думаю: плакать? Сміятись?
Ви не могли одягнутись ще легше?
Ти, що бурульки збиваєш з-під носу,
Й ти, що колготки тоненькі наділа
Знай, що рейтузи й кальсони з начосом
Мудру людину різнять від дебіла
Зображення: ШІ ideogram.ai #шівірші
*** Богдан Томенчук
Твоя долонька - в п'ять пелЮсток без...
І хай десь там суди і пересуди,
Ми з татком виколисуєм тебе,
Й таке у небі небо голубе...
О Боже правий, як береш ти груди...
Мій білий світе в білих пеленках,
Хто-хто до мами тягне рученята?
Твій сміх пливе в мені, немов ріка,
Навколо люди у людських гріхах,
КогОсь чекають, щоби зміг обняти.
Такі холодні гори золоті,
Вже Слово є, але воно німує...
А ти ростеш ходити по воді,
Відтак пошлють висіти на хресті.
Воскреснути й любити одесную...
Зображення: ШІ ideogram.ai #шівірші
Сонце над Пхеньяном Вано Крюґер
В Пхеньяні,
В місті сонця й надії
Мужніх північних корейців колони
Проходять радісним маршем.
Палають щастям – всі як один –
Обличчя мужніх корейців,
Наче транспаранти вони,
На яких написано віру
У Перемогу Кореї.
Тисячі мужніх північних корейців
Виструнчились колонами перед вождем,
Стискаючи калаші у рішучих руках
Й вслухаючись в слова вождя.
На Мавзолеї стоїть син,
Живий Дух Батька Кім Ір Сена Кім Чен Ір,
Гуркочуть його слова,
Наче танки Народної армії КНДР,
Небо мовчить перед ними і ним.
Перед Мавзолеєм,
Перед Вождем їх і Батьком,
Мужніх північних корейців колони
Проходять радісним маршем.
І звуки тисячі полків
Зливаються
Потоком
В один-єдиний клич:
«Ми їбанем по Вашинґтону наче грім,
Ми їбанем, товариш Кім Чен Ір!»
Зображення: ШІ ideogram.ai
*** Оксана Боровець
так, ніби світло вийняли із грудей.
господи, як це — любити усіх людей,
як це — не чути довге виття війни,
як не ховати серце за дві стіни.
стоншиться шкіра до сухожиль і вен,
спів колискових — до голосінь сирен.
наших розмов не тексти, а блокпости.
боже, чи ти отримав мої листи?
вийдуть із лісу звірі, з небес — птахи
наших дітей залишать нічні жахи.
крила зведе розтрощеним літакам
наша любов, сповита у мультикам.
страви різдвяні вистигли на столі
вся моя віра, господи,
на нулі*
*нуль
крайня точка лінії фpoнтy, найнебезпечніша позиція, що стримує і приймає на себе увесь вoгонь вopoга
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
В павука на іменинах Любов Ігнатова
В Павука на іменинах
Вся зібралася родина :
Син Павло, невістка Пава,
Дід Петро, кума Купава,
А ще тітонька Павлина,
Павуковая дружина,
Сваха, баба Повитиця,
Онучата (як годиться),
Кум Павлиній, сват Павлій,
Брат двоюрідний - Повзій ...
Пригощали всіх на славу :
Із комАшок перші страви,
І салати комарині,
І ковбаси стрекозині,
Купа з гусені ватрушок,
І компот із сухомушок...
А пиріг із саранчею
Був прикрашений свічею ...
Танцювала вся родина,
Аж тремтіла павутина!
Розійшлися десь під ранок,
Як упав роси серпанок.
І радів старий Павук,
Що немає в нього вух -
Бо якби смикнув ïх кожний,
На слона він став би схожий ...
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
СИНГУЛЯРНІСТЬ Юрій Іздрик
зима починається щойно на зламі зими
і манна небесна у щільних шарах атмосфери
являється снігом і перевдягаємось ми
на вимогу метеорологів і режисера
партер у заметах гальорка застигла в льодах
з балконів звисають снопи крижаних сталактитів
на сцені актори полярний відтворюють жах
бо солодко так замерзати під світлом софітів
ми ловим в соляріях сонце як флуоресцент
ми гріємось від запальничок рятуємось бігом
плекаєм надію на янгольський дивертисмент
та манна небесна вже вкотре являється снігом
і так відморозками тупо чекаєм весни
щоночі щоранку щоднини... і тільки надвечір
згадаєм що нібито парами створені ми
на опір зимі і глобальній оцій холоднечі
як тіло від тіла душа відтає від душі
і серце від серця рушає без електрошоку
прогнози погоди ти сам собі перепиши
(лише не забудь не забудь про всевидяче око)
а переписати напевно неважко усе:
придумай що хочеш і збудеться просто з паперу
бо в світі твоєму — ні реплік ні актів ні сцен —
нема сценариста а може нема й режисера
зима починається щойно на зламі зими
та вже ненадовго її викрутаси нестерпні
і ми відігріємось і перевдягнемось ми
і ми доживемо —
до червня
до липня
до серпня
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
ПІДСУМКИ РОКУ Юрій Іздрик
зі слів залишились лише найпростіші
з обіймів – лише віртуальні
плюс лайки в коментах
плюс деякі вірші
плюс протяги в вистиглій спальні
плюс тіні і туга і тиша і спокій
плюс пам'ять на кінчиках пальців
про хайп дурнуватих весняних утопій
про ритми шаленої сальси
про всі ці страшенно важливі дрібниці
які залишило нам літо
щоб вижити взимку
і щоб вбереглися
бажання і здатність любити
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
**** Н. П.
цю ніч доспати а потому
хай сон нікого не бере
хай древні духи твого дому
лахміття спалюють старе
нехай здіймає мідні бані
і я вагаюся сама –
нема рятунку у вінчанні
і в беззаконні теж нема
тому зализуй давні рани
і сни до восьмої про те
як у найдовшу ніч різдвяну
нас аж по комин замете
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
*** Дмитро Лазуткін
Волого так і тонко пахне хвоя,
І правий берег блима у вікні.
Це час такий – поема без героя.
Герої залишились на війні.
І небом пропливе хмарина сонна,
І ніби кожен сам за себе, кожен – сам...
Висить вода прозора, як ікона.
І праведник сповідується псам.
І хто вони - ці ближні, ці блаженні?
І хто кому суддя, якщо біда
Пронизує, мов голочки зелені,
Мов промені посріблені – гойда…
Ти берег – але де твої причали?
Ти мапа – але хто тобою йде?
По тихому фарватеру печалі
Пливе обличчя осені руде.
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
.png)
ЗАПРОШЕННЯ ДО ПОДОРОЖІ Юрій Іздрик
(переспів «Invitation de voyage» Шарля Бодлера)
це все ненадовго – сказав собі він
створивши і небо і землю
відтак відвернувся від неба й землі
і стало і зимно і темно
і так неспокійно і треморно так
тривожно і непояснимо
що кожна дрібниця сприймалась як знак
та сенси проносились мимо
це все ненадовго – це все до кінця
якого не видно й не чути
погасне як свічка історія ця
в сердечних коморах забута
усе ненадовго а поки – співай
в щоденному вилові кайфу
ніхто не відчинить обіцяний рай
як сам не збудуєш свій рай ти
усе ненадовго сказав і завмер –
ні руху ні духу ні слова
усе ненадовго – збирайся тепер
скажи коли будеш готова
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
*** Юрій Іздрик
ми – крапельки ртуті на рівному полі
на сірій безмірній пустій площині
рухливі прудкі досконалі і голі
котитись навчились а жити – ще ні
щенячі забави щоночі щоднини
тваринна захланність звірячий запал
хоч крапелька кожна – це майже людина
і світло тремтливе відлите в метал
але проступають пророцтва забуті
і стеляться світом зневіра і страх
а ми розтікаємось краплями ртуті
по мінних..
по мінних..
по мінних полях
Зображення: ШІ DALL•E mini
#шівірші
DER WILLE ZUR MACHT Юр Іздрик
не маю я влади над тілом своїм
не маю я влади над духом
я – дім для химер і для фантомів дім
ніхто з них мене не слухає
живуть собі тішаться мутять діла
воюють страждають кохають
їм жодного діла до мене нема
і де я – вони не знають
та й сам я не знаю чи є я чи ні
і де мене можна шукати
можливо я – прапор у їхній війні
або їхня здатність кохати
«і де я?» – ідея така не нова
аж встидно про це писати
мене так насправді ніде і нема
а є лиш всілякі цитати
я – дім божевільня в'язниця або..
або ж санаторій ілюзій
приходь! нам тут весело буде обом
як на прикордонній смузі
приходь! нам тут затишно буде немов
в стихіях потопу й пожежі
химери і фантоми мутять любов
на вістрі розбитої вежі
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
* * * Ігор Павлюк
Осіннє листя відлітає в ирій.
А Сонце стало внутрішнім, моїм.
Звіріє світ, та засинають звірі.
І форму душ приймають кураї.
Вони єднають висі і глибини,
Коріння й крила,
Sic і transit sic...
Дивлюся в зорі –
Очі голубині –
І вік – як мить,
А мить мені –
Як вік.
В мені гуляє вовча крапля крові
І гріє плоть – коли ось-ось зима.
Я хочу бути деревом в діброві,
Немов я – все... І мов мене нема.
Живу ж у час, Де моляться солдати,
Дівчата й діти криють матом біль.
А листю легко птахами ставати...
А людям важко вірити собі.
Холодним світлом плачуть три печалі,
Які зустрілись нині у мені.
Одна печаль заснула…
Дві ще далі...
На білому крилатому коні.
Я ж добуваю радість, наче нафту,
Із себе, цих листочків золотих...
То шахтарем стаю,
То космонавтом
Глибокої,
Мов осінь,
Висоти.
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
Крижини Сергій Рубнікович
рано чи пізно
зима прийде по кожного
заяложеними образами
передбачуваними метафорами
білими простирадлами
поверх маскувальних сіток
чи поверх ліжок-каталок
бо ніч холодна
а каганець коптить
що натопив
те й провітрюєш
а ще
кудись зникають
вирвані із контексту
персонажі впійманих мишок
яких ми скидаємо в яму за бруствером
прямо сюжетна діра
а біля неї сліди редактури
побратим каже що лисячі
бо ніч холодна
і крижини думок
аж скреготять одна об одну
не підійняти не зрушити
закутати ступні шию поперек
і долоні під бронік
при можливості рухатись
розганяти кров по кінцівках
так трішки тепліше
мій курс майстерності
поради для початківців
щойно мобілізованих
на ниву літературну
бо ніч холодна
мов трупики закоцюблих мишей
віднесених у зубах
дітям у нору
бо вранці приходить
сонячнохвоста лисиця
і сумними очима дивиться
так жовто
що аж хочеться обійняти
своїм останнім теплом
всю осінь відразу
навіть розуміючи
що це не допоможе
що зима все одно прийде
по всіх і кожного
щоправда тепер
на якусь мить пізніше
чим не мотивація
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
ЗУСТРІЧ ЗІ СТАРИМ ДРУГОМ Ігор Павлюк
Зустрів учора старого друга
За чорним пивом.
Пустили наше буття по кругу,
Сумні, щасливі.
Пили душевно за тих, що в морі,
За тих, що в морзі...
За те, що час наш, як потяг скорий,
Пішов по торзі.
За те, що трохи іще зосталось.
Чого?
Навіщо?
Гріхи й тривоги,
Як води талі,
Зійдуть у вічність.
Прийти ніхто вже не обіцяє
До комунізму.
Куди? Навіщо ми поспішаєм?
Хіба на тризну?..
...Сиділи з другом
За чорним пивом
Під жовтим кленом.
Було нам ранньо,
Було красиво,
Було зелено.
Летіли птахи, пір’я скидали.
Лилася пісня.
Дзвеніли сипко в друга медалі
Об хрест залізний.
А я в дарунок дістав із сумки
Книжку поезій...
Було нам вічно,
Було нам сумно,
Було тверезо.
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
*** Ігор Павлюк
Згорять, як дим, найкращі наші роки.
На доларах я вірші напишу
Про нашу душу, давню і високу,
Про спокій трав, метеликовий шум...
Вогонь вогнем погашено, мов долю.
Так, мабуть, смертю гаситься життя.
Ми все зробили світло і без болю.
А це нам, знаєш,
Люди
Не простять.
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
**** Н. П.
на світанку на подвір’ях пусто –
лиш стоять опудала в сльоті
і гниє незібрана капуста
вже забутих галицьких сортів
наше місце – де руїни храму
він буває зримий в цій порі
і всуціль обтріпаний вітрами
шпиль його виблискує вгорі
вирине на мить нове світило
і пірне назад – за небокрай
гіпсові святі нас заступили
а тому не бійся – обіймай
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
**** Н. П.
від’їжджаєш але є ще час –
п’ять хвилин – немало-небагато
я тебе не хочу відпускати
холод що повзе довкола хати
знову в хату заганяє нас
ти від мене старший і мабуть
знаєш спосіб вимкнути тривогу
дощ не забариться – що із того
ти спокійний ти обрав дорогу -
сіру і розмиту каламуть
визирнеш – машини все нема
шлейки рюкзака стискають плечі
я тебе ледь бачу – пізній вечір
по шосе отари йдуть овечі
ні – таки привиділось – туман
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
ЕВОЛЮЦІЯ Юрій Іздрик
наші двіжі на суші майже смішні
поки є океан і живі його товщі
і йому по цимбалах чи є ми чи ні
він дочасу постав і пробуде тут довше
а у водах його – паралельні світи
де ніхто і не чув про земне і небесне
ні доплисти туди ані якось дійти
і насправді це добре насправді це чесно
ми живемо на дні що піднялося з вод –
стопіццот островів плюс заплави і плавні
море вигнало нас як негожий народ
наші двіжі на суші й донині безславні
я складаюсь з води десь відсотків на сто
я забив собі місце в підводному завтра
я здобуду ще справжнє своє єство
як роквітну хвостом плавниками і зябрами
а коли будуватиме ной ковчег
я над цим посміюся в компанії риб
і не встану чекати у чергу черг
лиш змахну хвостом і пірну углиб
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
ПРОЛОГ ДО ПІСНІ ПІСЕНЬ Галина Дзьоба 2011 р.
ВІН:
А я стою, неначе заворожений.
А небо в зорях, наче у свічках.
Її уста – пелюстки руж. О. Боже мій!
Нектар солодкий на її устах.
І я, що сотні літ бродив пустелею,
напитись хочу з дна її очей.
Вона – як сонце над моєю стелею,
воскресле в тихім мареві ночей.
Моя жаго, заквітчана світанками,
умита хмелем чистої роси!
Я б світлих снів посрібленими дзбанками
тобі з-за краю світу наносив.
Я б буйний вітер сплів з твоїми косами.
Не раз би впав за тебе у бою.
До тебе б міг крізь час ногами босими....
А я стою, розгублено стою.
BOHA:
А я стою, неначе заворожена.
А небо в зорях, наче у свічках,
Його мовчанням спрагла і знеможена
Моя душа, як летом сизий птах.
І я, ще жовтий пуп'янок безмежності,
розкритись хочу від його долонь.
Він – чаша, переповнена бентежністю.
Він – серця мого праведний вогонь.
Моя жаго, мережана чеканнями,
розлита смутком місячних заграв
Тобі назустріч йшла б з піснями ранніми.
Для тебе б сни збирала у рукав.
На твій вівтар я принесла би віддано
гірку красу і молодість свою.
Ми спили б разом дивне і незвідане...
А я стою. Розгублено стою.
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
* * * Ігор Павлюк
Отак вижива домоткана моя батьківщина.
Отак вишиває планета моя кульова.
І суєтно якось, і високо якось, первинно,
І солоно, й солодко – як на камінні трава.
Душа постаріла. Посивіли води і види.
Напився на «свайбі» й від щастя побився Степан.
До трав помолися – і з себе хоч піснею вийди,
Як біль нетутешній виходить із колотих ран.
Здрібніло усе. Усе зажиріло і змякло.
Лиш музи-русалки під Місяцем сушать траву.
І поки з глибин не проллються до обрію маки –
Ніякі волошки не скрасять печаль світову.
А льодом червоним відріжеш минуле від світу –
І біль найгостріший тепліє, даліє, дріма.
Яка там різниця – совіти, софіти, «совіти» –
Якщо тільки вітер дається усім задарма.
Отак заживає майбутнє, прожите сьогодні...
Душа постаріла і яблунним тілом зайшлась.
І суєтно якось, і високо, і великодно.
І птахи летять із нагрітого воском ствола.
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
*** Катерина Бабкіна
Ляж і засни, будь ласка, ляж і засни.
Ніби у нас іще не було війни,
ніби на дні, ніби над тобою води покров,
ніби від тебе ніхто ніколи не йшов.
Ляж і засни, будь ласка, ляж і забудь
літа стрімкого сонячну каламуть,
очі закрий, ніби все навколо таке, як слід,
слухай, як тихо темніє за містом глід,
як достигає шипшина, терен терпкий,
як осипається серед трав звіробій.
Ніби ти цінний гриб у вогкій запашній землі,
ляж і не думай ні про що взагалі,
ніби ти це туман на поверхні нічних озер,
ніби когось за руку тримаєш просто тепер.
Ляж і засни, над тобою замкнеться небес сукно.
Все, в що ти віриш, станеться все одно.
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
GÖTTERDÄMMERUNG Юрій Іздрик
світла ще вдосталь
та сутінки всюди –
сутінки як закон
в сутінках бродять химерні люди
наче бредуть крізь сон
злякані зойки
поглядів сплески
зблиски сліпих зіниць
наче їх вітром сюди занéсло
з-за світових границь
хто всі ці люди?
де їхні лиця?
що в них у головах?
чом так живуть
наче все це їм сниться –
весь цей кошмар і жах?
чом не виходять із каламуті
їхні думки й тіла?
сутінки
сутінки
сутінки суті
сутінки та імла
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
*** Марія Мастикаш
А наша грушка, як колись вродила,
І дуже швидко почались жнива.
А я люблю Тебе, а не любила,
Люблю хоч вмер, люблю, бо я жива.
А знаєш, я, не бувши довго вдома,
Іду на пальцях: не збудити б лиш…
Бо я ще досі того не свідома,
Що Ти тепер аж надто міцно спиш.
Немає гойдалки, і моя втіха
Уже давним-давно — металолом.
А Ти ж мене розгойдував до сміху
І я у щастя кидалась чолом.
Яка тривога очі засмутила
І що прибавило Твого жалю?
Та я ж люблю Тебе, а не любила.
Поки жива — то я Тебе люблю!
Дощить, дощить… А у полях пшениця.
Весь день дощить. Ото і по жнивах.
І тільки десь комусь колись присниться
Піджак без ґудзиків на рукавах.
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
LOVE IS RESPECT Юрій Іздрик
дивуюсь твоїй відвазі
шаную твою затятість
захоплююся щоразу –
яке ж ти по суті свято!
яке ж ти по суті диво
яка ж ти в пустелі буря
з тобою я став юроди́вим
ну себто нормальним юрієм
бо ти – потаємна сутність
а ще ти – нічийна власність
ти – мозку мойого сутінки
і зірка моя прекрасна
та ти не моя ні разу
і в цьому – велика мудрість
хоча ти ще та зараза
і мантра моя і сутра
я здався в полон без бою
я здався в полон і вийшов
з полону на вільну волю
у білу безмовну тишу
ти – невиліковна зараза
хворію тобою чинно
дивуюсь твоїй відвазі
шаную твою нічийність
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
*** Юрій Іздрик
Числа листопада котяться гравієм,
траскають вікна в календарі.
Задум миршавіє, лезо іржавіє.
Дім на горі.
Числа листопада падають попелом,
десь догорає останній листок.
Сковане спокоєм дерево опію.
Цукор. Пісок
Числа листопада всі перемножено.
Дати в'язкі і липкі, мов кагор.
Ранок стриножений, вечір стривожений.
І — коридор.
Числа листопада вписано в цінники,
в кожну лінійку, шкалу, циферблат.
Тільки настінні вмирають годинники.
Бо листопад.
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
TWO STEPS FROM HELL Юрій Іздрик
сад побляк змарнів
вигоріло тло
ще от тиждень-два –
снігом замете
ще от пару днів
гратиметься зло
далі буде так
далі буде те
все нам буде так
все нам буде те
звурдиться біда
наче молоко
висіється мак
в поле золоте
там і зацвіте
хижим хижаком
та зійде на мак
юна сарана
опаде мов злак
опіум в пісок
то нам буде знак
що господь за нас
все нам буде так
все нам буде ок
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
ON AIR Юрій Іздрик
вітер відносить радіохвилі
наголос
голос
попіл і листя
ми пролетіли вже тисячі миль і –
видихся заспів
губиться приспів..
вітер роздмухує вихори-віхоли
вітер розтріпує віялом крила
вітер у грі – нам не до сміху
вітрові тиша і спокій немилі
стріхи зриває
ріже мережі
бурі здіймає
в долю хвилини
зносить кордони рамки і межі
змінює правила гри без упину..
нас рознесло
нас розметало
в різні боки
в сторони різні
і забуваються мало-помалу
справжні слова нашої пісні
попіл летить
листя кружляє
радіохвилі
б'ються прибоєм у
берег далекий де нас ще немає –
є тільки місце для нас із тобою
там проростем черешневим садом
в чорних черешнях визріє пристрасть..
можна по-різному бути разом
пісня – це за́вжди заспів і приспів
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
*** Галина Крук
наші мрії здійсняться в якомусь з майбутніх життів,
де ми будемо грітись на камені, двійко котів
на руїнах античних, в часах, що не знають тривог
де колишній наш кіт зніме з нами крутий тревелог
і якийсь його друг відкоментить: "яка милота,
на призахіднім сонці ці два розімлілих кота!
і його хтось поправить: дурко, не кота, а коти!
і колишній філолог в мені замуркоче на знак правоти,
але ядерний фізик в тобі ані вусом на це не веде:
що те людське дитя може знати, зелене, худе!
забування в природі рятує від безлічі бід,
бо щоразу приходиш у світ і нічого не тямиш про світ,
вчишся знову жувати, ходити, складати слова,
розуміти, що кіт тут всьому - лапи, хвіт, голова
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
СИНОПСИС Юрій Іздрик
коли розпочнуться останні часи
то вийдуть за нами на лови
господні мисливці й довершені пси
чутливі на запах любові
неспішно ітимуть по наших слідах
як ходить за пастирем паства
а в небі кружлятиме рідкісний птах
готовий спинитись і впасти
останні часи – як арт-хаузний фільм
нудний чорно-білий і стильний
де бог нас пантрує в оптичний приціл
потрохи втрачаючи пильність
де губиться сонце між решти зірок
і кришиться небо снігами
а ми непомітно сповільнюєм крок
щоб смерть поспівала за нами..
..спиняється час і остання війна
стихає у сніжному полі
мисливці підходять вклонитися нам
і псів відпускають на волю
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
*** Дмитро Лазуткін
давайте говорити ні про що
бо всi ми вщент розвіяні вітрами
і равлики з-під наших підошов
щось тихо промовляють понад нами
і мить буденна клеїться до слів
і далі йде по вигорілій мові
і соняхи приваблюють жуків
і ніч згортає переливи крові
давайте обертатися навспак
давайте напинати ці вітрила...
нехай це буде виклик або знак
нехай це будуть – руки або крила
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
Слонослів’я Сашко Дерманський
СлонІло. Слон слонИв слоня:
Слоньба! Крайслоння слОнить слонце,
А ти, слонячне слоненя,
Слонючиш слОнощі, заслОнцю?!
Та ти слонько! Слонюк! Слоній!
Та ти шибайслон і слонящо!
По слоні слониш слонянІй,
ПослОнив нас наприслоняще!
СлонИв так слон слоня, слонИв
Та й на ослонні прислонився,
Слоняччя слонно послонИв
І праслонові послонився.
О слоне, праслоне слону,
О слонослоне, о слонище!
Слоній слонярську слонинУ,
ЗаслОнь слонівське слоновИще!
І слонесам тим в уніслон
Бослоніж слОняло слонятко,
СлонЯла з слОном слон-на-слон
СлоннА перслона слонотатка.
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ! Сергій Татчин
зима велична! сутінь і дощі.
а втім, нема поганої погоди,
а є любов і спокій. а вночі
є тільки подив – екстатичний подив.
для мене ніч – щоразу! – диво див!
я вірю в те, що світло невгасиме.
я бачу Бога-сина молодим,
і Бога-батька, що гордиться сином.
я входжу в ріку ночі – як в життя,
по ліву – місяць, а по праву – зорі!
я чую голос: – сину мій, затям,
оце найкращий в світі лепрозорій.
життя заразне й чисте водночас,
це поєднати важко воєдино.
живи за двох – вивершуйся! хоча,
дивись на все крізь пальці, чуєш, сину?
життя прекрасне – я його люблю,
як ловелас – жінок, гульвіса – гульки,
як циган – торг, а Venus – Shocking Blue,
як штат Ґерреро любить Акапулько.
я вірю в ранок – в те, що він іде,
як юний хлопчик – заспаний і тихий,
у сіре небо, в мряку і у те,
що зимній дощ – це видих перед вдихом.
перед Різдвом – нехай хоча б тоді
побачу в небі сонячну печатку
і сина, що приходить по воді –
почати все зі снігу і спочатку.
Зображення: ideogram.ai
#шівірші
*** Тетяна Іванчук
Не мовчіть. На іншім краї світу
Вже летять у пам'яті сніги.
Нам ще всім потрібно долюбити,
Мов забуті виплатить борги.
Не мовчіть. Немає правди в тиші,
Бо вона важка, немов скала.
Вечір небеса зірками вишив
І дорогу зоряну проклав.
Не мовчіть. В мовчання океані
Потонули зведені містки.
Озивайтесь до своїх коханих,
Бо в мовчанні миті, як віки.
Бо не знаєм, скільки будем жити,
Де земні закінчаться шляхи.
Нам же всім потрібно долюбити,
Мов останні виплатить борги.
Зображення: ШІ DALL·E mini
#шівірші
ВІРУС Юрій Іздрик
вірус тривожності
вірус тривожності
він проникає у вени кожному
він генерує напруження грамотно
валить усіх без розбору як мамонтів
злякані очі скривлені посмішки
все це безкровно
без будь-яких домішок
чиста тривога
перфектна паніка
страх безпричинний
і ти вже – органіка
тремор неспокій переполох
сам не врятуєшся – тільки удвох
вірус на вірус дорівнює плюс
дай мені руку
слухай мій пульс
дай мені дотик
візьми поцілунок
страх – це наркотик
отруєний трунок
жаско самому
радісно вдвох
двоє не знають бога тривог
двоє не вірять дияволу паніки –
легко і славно пливуть на титаніку
очі відверті
усміх не гасне
айсберг вже близько
життя прекрасне
Зображення: ideogram.ai
#шівірші
ХАЙ ЖИВЕ НА СВІТІ СИР Світлана Луцкова
Жив на світі котик М'яв.
Котик мишкам боки м'яв...
Ти здогадуєшся, друже,
Чом його боялись дуже?
В домі – справжня пискота,
Всі втікали від кота.
– Коте М'яве, – просять миші, –
Треба жити в мирі й тиші.
– Ще чого! – муркоче кіт. –
Чим наб'ю собі живіт?
От якби у цю квартиру
Привезли вершків, кефіру;
Молочко, сирок, сметанку
Їв би я безперестанку...
Тут з-під ліжка чимскоріш
Вибіг дуже вчений Миш.
– Справді, котику? То знай:
Є планета – Сирний Рай.
На планеті замість гір –
Сир і сир, і сир, і сир.
На болоті сирних жаб
Ловить птиця сирочап.
Та й у ванній із-під крана
Цілий день біжить сметана.
І немає там Бровка –
От ідилія яка!
– Вав! Невже? – не вірить М'яв. –
Я б усе те вмить ум'яв
І забув би про мишів –
Про твоїх товаришів.
Зореліт потрібен вкрай,
Щоб летіти в Сирний Рай.
Кіт щасливий: відтепер
Він – космічний інженер.
Цілий вечір миші й кіт
Конструюють зореліт.
В хаті – тиша й благодать
День, і два, і три, і п'ять...
Кіт і миші вклали мир.
Хай живе на світі сир!
Зображення: ideogram.ai
#шівірші
* * * Ігор Павлюк
І ще сто грам веселої печалі…
І знов межа.
А за межею – все...
Ми піснею свій берег помічали,
Не знаючи, куди нас віднесе.
Стояли наші смерть і щастя поряд,
І сивіло вино – як молоко.
Безглуздий бунт сузір’я проти моря,
І ми тако…
Весілля й війни вміли пережити,
Почути в жилах предків голоси…
А потім вже у вічності спочити,
Зломивши синь.
Хай пахне свічка тілом і залізом.
Хай згадується рай, осінній край…
І знов межа.
І західно над лісом.
І всім здається,
Що кудись пора…
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
2014 #з_нерва Аля Гулієва
Досі добре було. Досі грогу було удосталь нам.
Кожен з нас що хотів – писав і любив, як міг.
День знімав постоли і робився святим апостолом.
І кривавився захід у небі слідами ніг.
Повертали птахи до очей моїх – сірих виріїв.
Хилиталася осінь п’яно, мов кабаре…
І здавалось: ніхто і ніколи тебе не виоре
(ні з чола, ані з серця)/ не вирве/не забере.
Досі тепло було. Випадкові багаття гріли нас.
Випадкові домівки нас в животах несли.
І приходила ніч. І приносила лук зі стрілами.
Ми збивали зірки у кошики. Замість слив.
Замість слів тонко плетена музика з уст тягнулася.
Кожен з нас що любив, в те вірив, що знав, те грав.
І, немов у теплицях, у наших зелених нутрощах
розвивався, бродив і тріскався виноград...
А на ранок – зима. Металева. Така, що здохнути.
Хоч ридай перед нею, хоч падай, хоч лий за край...
От і карти тобі. Вибиратимеш: я чи спогади.
Та мене (за усіх погодних) не вибирай.
Зображення ШІ: ideogram.ai
#шівірші
*** Світлана Луцкова
Півсвіту січень хугою завісив,
Насунув хуги аж до самих брів.
Прийшла зима навшпинячки до лісу,
А ліс у зиму вже давно забрів.
Вогонь і дим погойдуються в риму.
В колибі тихо, сонно. Ми самі.
Ходили в ліс – потрапили у зиму.
І як тепер нам жити в тій зимі?
А сніг летить. А ліс зимі туркоче,
Пригрівши в серці пташку молоду:
– Чи підеш ти зі мною світ за очі?
– У світ за очі? Звісно, що піду.
А ти? – І я... А знаєш?.. А коли б ми!..
Примарне щастя. Човник берести.
Спинилась хуга. Стала край колиби.
Куди ж у тому човнику плисти?..
берестà – діалект. – кора
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
SOMETIMES Юрій Іздрик
іноді любити – це мовчати
німоту прийнявши наче смерть
і стояти сторожко на чатах
міста поруйнованого вщерть
берегти руїни стіни трави
чистотіл кропиву лебеду
наче це – найважливіша справа
наче спосіб відвести біду
іноді любити – це не знати
невідомість вибравши і страх
бути зниклим безвісти солдатом
що блукає по чужих лісах
дослухатись до чужих прогнозів
до вітрів до перелітних птиць
жити снами і анабіозом
широко заплющених зіниць
бути гнаним і часами битим
стати посміховиськом юрби..
іноді любити – це любити
як ніхто й ніколи не любив
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
*** з циклу "Хелвеген" Н. П.
знову крижаніють потічки підталі
наростила стежка снігову броню
дерев’яні лижі кольору металік
хвацько прокладають між пеньків лижню
не барися серце – в небі кругла люстра
згасне за годину – значить ти уже
мусиш розпочати свій скітур назустріч
щоби не зостатись в лісі міражем
палиця чи вістря первісного списа
лижник чи мисливець – знає тільки сніг
а далеко в горах замерзає тиса
і скриплять сердито береги скляні
ніби буде буря – ні – то просто сосни
струшують сніжинки з чорних верховіть
лютий цього року вже не високосний
а тому не бійся – їдь хутчіше їдь
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
ЗИМОВІ КАНІКУЛИ Н. П.
здавалося б часу лишилось без ліку
та й досі не видно на небі звізди
попереду місяць зимових канікул
тому повагайся але приїзди
розкидані іграшки дихають сонно
і тихі відлуння пливуть звідусіль
що все-таки можна з усього розгону
влетіти у цю золоту заметіль
що навіть у довгій грудневій негоді
знайдуться два серця – твоє і моє
і може тому що волхви на підході
у хаті на градус тепліше стає
тож треба поспати хоча би годинку
до того як ти обігнавши усіх
вночі привезеш на санчатах ялинку
а потім підеш непомітно як сніг
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
Люди шукають людей Наталя Данилюк
Люди шукають людей, щоб зігрітися трішки,
Будні зимові розбавити і метушню:
Пити какао і хрумкати разом горішки,
І милуватись палким пасадоблем вогню.
Взувши на ноги бабусині вовняні капці,
Вкупі гортати журнали і фотоальбом,
Погляд губити, шаріючись, між ілюстрацій,
Бо від взаємності доторків те́пло обом…
Щось говорити про фільми й книжкові новинки,
Хором співати, збиваючись з темпу, пісні…
Мріяти спільно про пахощі свіжі ялинки,
Про новорічний такий несподіваний сніг,
Що храбустітиме, мов накрохмалена вовна!..
Про кольорові гірлянди у вікнах квартир…
Люди шукають людей, ця потреба – духовна,
Десь підсвідомо закладений орієнтир:
Бути із кимось, так легше повірити в диво
Напередодні пресвітлого свята Різдва.
Люди знаходять людей – і від цього красиво,
Множиться щастя в повітрі і справжні дива!
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
*** Юрій Іздрик
ніжність не плаче і не голосить
голосом тихим говорить ніжність
ніжність живе у твоєму волоссі
повівом вітру подихом свіжим
днесь проростаючи з тіла поволі
майже невидимо майже нечутно
пальці мов паростки кволі і голі
не афішують своєї присутності
і не займають чужих територій
і не ламають негласних конвенцій
тіло у тілі – давня апорія:
все що минуще – те не минеться
все що нечутне – буде почуто
й на противагу тліну й смерті
ніжність зійде як окрема сутність
тиха мов лист у пустому конверті
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
LIGHT HACKING Юрій Іздрик
світло висвітлює
всі твої сутінки
всі твої затінки
всі твої темники
робить прозорими
сни каламутні
чорні думки
і вагання даремні
світло вигострює
світло випалює
душу твою
що втопає у мороці
часом побачиш
немов би іздалеку
як у тобі
різні сутності борются
часом побачиш себе і жахнешся
часом відкриєш порожні простори
часом розпука стискатиме серце
часом розвидниться радість прозора
промені світла
світ чорно-білий
вмить розфарбують
на різні кольори
сотні відтінків
тисячі ліній –
безліч алюзій і алегорій
світло впусти як впускають приблуду
світло вдихни як вдихають повітря
світло у тебе ввійде і пребуде
все буде добре
все буде світло
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
*** Власна Василенко
у мить страшної чистоти
у час великого туману
за чим так плачете, кити
із дна старого океану
глибокі води неспроста
далекий крик ніхто не чує
безповоротна самота
в скалі над берегом ночує....
Зображення: ШІ ideogram.ai
#шівірші
Немає коментарів:
Дописати коментар